Так, 79% представників транспортної галузі вважають за необхідне розвивати мережу стратегічних універсальних транспортних хабів у західних регіонах України. Фахівці вважають, що нова інфраструктура може виступати як резерв потужностей та забезпечить, у разі необхідності, швидку переорієнтацію експортних ланцюжків.
Водночас 76% погоджуються, що варто розвивати проєкти з розвитку транспортної інфраструктури (морські термінали, залізниця) європейських країн-сусідів коштом українських інвестицій, оскільки це допоможе забезпечити диверсифікацію експортно-імпортної логістики.
Найбільш актуальними інвестиційними проєктами в Європі та Україні для ринку логістики респонденти назвали (1) розвиток автомобільних шляхопроводів, що з’єднують Україну і європейські країни, (2) будівництво в Україні стратегічних універсальних транспортних хабів у якості резерву потужностей на випадок повторення агресії рф, (3) розбудову євроколії (1435 мм) на території України.
Впровадження «зернової угоди» суттєво зменшило тиск на залізничну логістику. При цьому 35% опитаних нами фахівців з логістики вважають, що альтернативи цій угоді немає. Інші 40% називають альтернативою західне сполучення через кордон (залізниця, автоперевезення, порти), 29% – будівництво терміналів з перевантаження та зберігання на території європейських держав-сусідів, і 16% вважають, що Дунайський кластер може стати альтернативою зерновому коридору.
Для стабілізації ринку перевезень та логістики, на думку бізнесу, Уряд має найперше сфокусуватися на зміцненні енергетичної незалежності та безпеки України, стабільному виконанню «зернової угоди» та розширенню її дії на інші види вантажів, а також на будівництві і модернізації колій в напрямку кордону з ЄС та дунайських портів.
Переважна більшість транспортних компаній, а саме 71% не зупиняли свою діяльність і продовжують працювати сьогодні, 23% зупиняли роботу, але вже частково відновили, і 6% зупиняли роботу, але вже повністю її відновили.
Серед опитаних Асоціацією підприємств транспортної галузі 66% зазнали прямих збитків внаслідок бойових дій. З них 55% оцінюють рівень завданої шкоди як значний, 42% – як незначний, і 3% вважають відновлення неможливим або недоцільним.
Відновити пошкоджені потужності вже після завершення війни планують 44% компаній, ще 24% планують відновлення найближчим часом. При цьому 27% компаній вже відновили потужності. І всього 5% не планують їх відновлювати.
Половина компаній планують стягувати збитки за ушкодження. Однак серед тих, хто має такі плани, 45% ще вжили для цього жодних заходів, тоді як 38% провели оцінку збитків, 33% провели фіксацію пошкодженого/зруйнованого майна та збір доказів, 17% знаходяться в пошуку консультантів та експертів для проведення перелічених вище заходів. Водночас 9% вже подали відповідний позов про стягнення збитків, а 16% повідомляють про вже відкрите кримінальне провадження по їхній справі.
Найбільшими викликами воєнного стану компанії назвали: на першому місці – зміну логістики через блокаду портів, на другому – зменшення попиту на товар/послуги, і на третьому – проблеми з енергопостачанням.
Марина Шарапа, Партнерка Arzinger: «Результати опитування засвідчують, що компанії транспортного сектору переважно оговтались від весняного падіння, оцінили виклики і ризики, принаймні у короткостроковій перспективі. Будемо реалістами, говорити у період розпачу війни, активних бойових дій та постійних ракетних обстрілів про хоч якесь прогнозоване відновлення транспортної галузі зарано. Однак, вже зараз, у бізнесу вимальовується розуміння того, що після війни стоятиме завдання не лише про повернення до довоєнного стану галузі, але й про реалізацію нових можливостей, передусім, пов’язаних з розвитком інфраструктури і логістики у західному напрямку».
Владлена Лаврушина, юрист, Sayenko Kharenko: «Опитування показало, що український бізнес розуміє та підтримує важливість інвестицій у транспортну та логістичну інфраструктуру України попри війну. Наразі Україна терміново потребує комплексної програми розвитку транспортної галузі, що міститиме як невідкладні заходи (розвиток залізничної мережі та діючих портів для підтримки експорту в Європу, реконструкція автомобільних шляхів, мостів та іншої зруйнованої та пошкодженої транспортної інфраструктури), так і середньострокові та довгострокові законодавчі та інституційні зміни (будівництво аеропортів, автомобільних магістралей, євроколій, розвиток систем публічних закупівель та державного управління, антикорупційної політики тощо). Для розвитку та реалізації такої програми Україні необхідна буде, зокрема фінансова та технічна допомога міжнародних стейкхолдерів (ЄБРР, Світовий Банк, ЄІБ, USAID, JICA тощо) та країн-партнерів, а також приватного сектору. Хоча процес відбудови та модернізації транспортної інфраструктури буде тривалим та нелегким, для його ефективної та швидкої реалізації в майбутньому важливо починати стратегічне планування вже зараз, розвиваючи партнерські відносини, шукаючи фінансування та пріоритезуючи необхідні проєкти та реформи».
